Дистрофія сітківки ока

Дистрофія сітківки ока –  це патологічний стан сітківки, спричинений порушеннями в судинному руслі органів зору. Переважно дана патологія зустрічається у людей похилого віку, зір яких починає поступово погіршуватися. Іноді дистрофічні зміни в сітківці ока супроводжуються середнім і високим ступенем короткозорості.

Класифікація дистрофії сітківки

Цю патологію прийнято розділяти на:

• центральну дистрофію сітківки;
• периферичну дистрофію сітківки;
• уроджену (генетично обумовлену) дистрофію сітківки;
• набуту дистрофію сітківки.

Периферична форма дистрофії сітківки часто відзначається у короткозорих людей. Зменшення кровообігу в оці при короткозорості викликає гіпоксію тканин сітківки ока, що може спричинити дистрофії сітківки.

Набута, так звана “стареча” дистрофія сітківки зазвичай розвивається у віці після 60 років. Даний вид дистрофії сітківки часто узгоджується з розвитком катаракти.

Пігментна форма дистрофії сітківки пов’язана з порушеннями роботи так званих паличок – фоторецепторних клітин, відповідальних за сутінковий зір. Цей вид дистрофії виникає рідко і є спадковим захворюванням.

Точково-біла форма дистрофії сітківки – переважно розвивається у дитинстві та часто швидко прогресує з віком. Цей вид дистрофії також є спадково обумовленим.

Причини дистрофії сітківки ока

Дистрофія сітківки розвивається під впливом цілого ряду різних причин: цукровий діабет, явища атеросклерозу, артеріальна гіпертензія та гіпертонічна хвороба, захворювання нирок та надниркових залоз, короткозорість, різні увеїти, а також наявність генетичної схильності до неї. Серед інших можливих факторів, які сприяють розвитку цього захворювання можна виділити:

• Генетичні причини: Деякі форми дистрофії сітківки можуть бути спричинені дефектами генів, що контролюють функцію сітківки. Такі генетичні мутації можуть бути успадкованими або виникати внаслідок нових мутацій.
• Старіння: Зі старінням організму ризик розвитку дистрофії сітківки збільшується. Це пов’язано з природними змінами, які відбуваються в тканинах ока з плином часу.
• Судинні захворювання: Деякі захворювання судин можуть спричинити дистрофію сітківки. Наприклад, діабетична ретинопатія, при якій підвищений рівень цукру в крові пошкоджує кровоносні судини сітківки.
• Травми: Травми голови або очей можуть призвести до ураження сітківки. Наприклад, розрив сітківки може виникнути в результаті сильного удару або тяжкого розтягування очного яблука.
• Інші захворювання: Дистрофія сітківки також може бути пов’язана з іншими захворюваннями, такими як макулярна дегенерація, вроджені аномалії сітківки, запальні процеси, ракові ураження сітківки тощо.

Методи діагностики дистрофії сітківки

Для діагностики дистрофії сітківки ока застосовуються різноманітні методи, серед яких найпоширеніші наступні:

• Офтальмоскопія: Цей метод використовується для визначення стану сітківки шляхом прямого огляду ока. Лікар використовує спеціальний інструмент, офтальмоскоп, що дозволяє дослідити задню частину ока, включаючи сітківку. Офтальмоскоп може бути прямим або непрямим. Цей метод дозволяє виявити виразні ознаки дистрофії сітківки, такі як розширені судини, відшарування сітківки, зміни у структурі сітківки.
• Оптична кохлеографія (ОКГ): Цей метод використовується для оцінки функції рецепторів сітківки та розпізнавання змін у сприйнятті світла. Під час процедури пацієнту пропонують дивитися на спеціальний екран, на якому відображаються різні світлові стимули. Сенсорні даних, що отримуються зі сітківки, реєструються та аналізуються для визначення можливих дефектів чи змін у функціонуванні сітківки.
• Оптична когерентна томографія (ОКТ): Цей метод дослідження надає високоякісні перерізи структури сітківки ока. ОКТ використовує невидимі промені світла, які проникають у тканину ока і відображаються зворотним розсіянням. Це дозволяє отримати детальні зображення шарів сітківки, включаючи мікроанатомічні деталі. ОКТ дозволяє виявити зміни в товщині сітківки, відшарування сітківки, присутність ексудатів або новоутворень.
• Генетичне тестування: Для певних типів дистрофії сітківки може бути проведене генетичне тестування. Це дозволяє ідентифікувати специфічні гени, які можуть бути пов’язані з хворобою. Генетичне тестування може допомогти встановити діагноз, прогнозувати перебіг хвороби та визначити ризик передачі хвороби нащадкам.
• Електроретинографія (ЕРГ): Цей метод оцінює активність сітківки під час сприйняття світла. Під час процедури пацієнту викладають спеціальну електродну сітку на очі, а потім представляють різні світлові стимули. Електроди реєструють електричну активність сітківки, що дозволяє оцінити її функціональний стан і виявити відхилення, характерні для дистрофії сітківки.

Важливо пам’ятати, що точний метод діагностики дистрофії сітківки ока залежить від конкретного типу хвороби та індивідуальних особливостей пацієнта.

Методи лікування периферичної дистрофії сітківки

На сьогоднішній день існує широке коло методик, що використовуються для лікування дистрофій сітківки: будь то традиційні з використанням медикаментозних засобів (судиннорозширювальних, вітамінних препаратів, біогенних стимуляторів), фізичних методів (ультразвукових, магнітних, оптичних, електричних), а також їх спільне комплексне використання.

Може використовуватися профілактична периферична лазерна коагуляція. Даний принцип лікування є заснованим на тому, що при лазерному впливі викликає різке підвищення температури, що викликає, у свою чергу, коагуляцію (згортання) тканини. Основною метою лазерної коагуляції є профілактика виникнення відшарування сітківки, а чи не поліпшення показників зору.